По різному приходять в школу вчителі , і по різному складаються їх долі. Це неминуче, так як диплом педагогічного вузу – всього лиш документ. А складність учительської праці в тому, щоб знайти шлях до кожного  учня, створити умови для розвитку здібностей, закладених в кожному. Саме тому, підвищення ефективності уроку – одна з найважливіших проблем сучасної дидактики. Передовий педагогічний досвід, науково-педагогічні дослідження і мій власний досвід показали, що найкращих результатів можна досягти, коли учні на уроках отримують максимальну навчальну інформацію в результаті активної самостійної пізнавальної діяльності.

          Як зацікавити дитину своїм предметом? Тим більше, що математика -        предмет не кожному доступний. Але ж зацікавити цим предметом може тільки той вчитель, який дуже цього хоче.  Тільки тоді на його уроки йдуть залюбки    

і сильні учні , і слабкі, тому що на цих уроках  їм буде цікаво і вони не відчують як швидко пролетять 45 хвилин відведеного їм часу.

              Що я для цього роблю? По – перше : урізноманітнюю форми і методи проведення кожного уроку, максимально наближую навчальний матеріал до життя, намагаюсь ніколи не повторюватися, готуюсь до зустрічі з дітьми, як до першого побачення, продумую ЩО і ЯК буду казати. По – друге : намагаюсь всі уроки давати доступно, зрозуміло кожній дитині, обов’язково з елементами гумору, заставляючи дитину повірити в себе, в свої власні сили. По – третє : намагаюсь бути сучасною, цікавою людиною з відповідним зовнішнім виглядом, щоб дітям було приємно спілкуватися зі мною.

     Мої педагогічні ідеї:

1)    Спочатку ідея, потім діло;

2)    Не боятися складного і не починати з легкого;

3)    Воля, бажання , майстерність – головні умови досягнення мети;

4)    Мати почуття власної гідності;

5)    Думати тільки про добре;

6)    Такт, витримка, терпіння – головні умови спілкування;

7)    Самокритичність;

8)    Бути постійно діяльною;

9)    Прощати  іншим все, собі – нічого;

10) Робити висновки з успіхів і невдач.

       Одним із основних своїх завдань вважаю формування в учнів свідомих і міцних обчислювальних навичок, які будуть сформованими тільки в тому випадку, коли учень вміє з достатньою швидкістю виконувати математичні дії з натуральними числами, десятковими та звичайними дробами, раціональними числами, а також про-

водити тотожні перетворення різних числових виразів і наближених обчислень. З метою підвищення обчислювальної культури учнів, в залежності від складності завдання на практиці використовую три види обчислювань: письмове, усне і письмове з проміжними усними обчислюваннями. Якість обчислювальних вмінь визначаю знанням правил і алгоритмів обчислювань. Тому степінь оволодіння обчислювальними вміннями залежить від чітко сформульованого правила і від розуміння принципу його використання. Уміння формуються під час виконання цілеспрямованої системи вправ. Важливо володіння деякими обчислювальними вміннями доводити до навичок. Обчислювальні навички відрізняються від вмінь тим, що виконуються майже без контролю. Утворення обчислювальних навичок пришвидшується, якщо учню зрозумілий процес обчислення і їх особливості.

             Система роботи щодо формування творчої особистості на моїх  уроках складається з мотиваційного, змістового компонентів, а також з різноманітних форм роботи. Забезпечую проведення предметних тижнів, інтерактивних, нестандартних уроків, консультацій, заліків, конференцій, практичних робіт, олімпіад.

Продуктивна творча праця учня лише тоді буде результативною, якщо він вмітиме бачити і формулювати проблему, знаходячи нові її розв’язки, діяти в нестандартних ситуаціях, активізувати свої творчі здібності, реалізовувати свій творчий потенціал, планувати та організовувати свою діяльність та усвідомлювати необхідність навчання

протягом всього життя.

   Збільшення розумового навантаження на уроках математики вимагає пошуку ефективних методів навчання і таких методичних прийомів, які б активізували школярів, стимулювали їх до самостійного оволодіння знаннями.

   На уроках математики розв’язуються три основні завдання: засвоєння нових знань, закріплення нового матеріалу і формулювання в учнів навичок використання здобутих знань. Розв’язуючи ці завдання, на завжди вдається забезпечити високий рівень активності учнів, не завжди можна застосувати диференційований підхід.

    Під час вивчення нового матеріалу використовую колективну форму роботи, яку організовую так, що вивчення нового матеріалу відбувається в процесі активного обговорення того чи іншого питання, розв’язання якого здійснюється спільним зусиллям учнів під керівництвом учителя.

     Активізую пізнавальну діяльність учнів шляхом створення проблемних ситуацій, підведення учнів до самостійних узагальнень, висновків. Атмосфера колективного пошуку й обдумування розв’язування спільного для всіх навчального завдання, в силу своєрідної психологічної детонації, зацікавлює більшість учнів, зменшує кількість байдужих.

     Не розуміння матеріалу, а звідси – невміння виконати завдання – це основна причина втрати інтересу до предмета.

     В епіцентр організації навчання ставлю завдання та адекватні їм методи і форми роботи, що забезпечують розвиток особистості у таких важливих аспектах:

·       Утвердження цілеспрямованого інтересу учнів до навчального матеріалу;

·       Формування самостійності школярів у пошуку шляхів розв’язання навчальних завдань;

·       Вироблення навичок самостійно планувати свою працю, реально оцінювати здобуті результати і виправляти допущені помилки.

Велику роль в своїй роботі відводжу диференціації та індивідуалізації навчального процесу, особистісно орієнтованому підходу під час викладання. Отримувати задоволення від математики учень може лише за умови, якщо індивідуалізація та диференціація доступні йому в тій мірі, у якій він бажає. У протилежному випадку один учень буде вчитися легко, не напрягаючись, а інший – намагаючись подолати непосильне. Перший з них знайде застосування своїм здібностям і не розвине потенційних, а другий – відчуватиме постійне приниження, свою неповноцінність, розумову убогість, що приведе до відрази до предмета. Індивідуальний підхід я розумію, як однакове ставлення до обдарованих дітей, у яких треба вкласти максимум знань, розвинути уміння мислити, "виростити” у них крила, так і до слабких учнів, яким треба дати обов’язків рівень знань. В своїй роботі спираюсь на наукові та практичні дослідження таких математиків, як: Волкова Н.Д. "Розвиток дослідницьких здібностей учнів”, Яцкова Т. "Розвиток евристичного мислення школярів”, Вінійчук Л.”Розвиток творчих здібностей учнів на уроках математики”, Жумик Л. "Інтерактивні технології навчання на уроках математики” та інших.

       Намагаючись досягти належного підґрунтя навчально-виховного успіху, втілюю такі обов’язкові складові роботи, як:  

1)    Виявити реальні інтереси учнів та узгодити з ними добір посильних для них завдань і організацію опрацювання навчального матеріалу ;

2)    Пропонувати учням на вибір різні види навчальних завдань і форм роботи, заохочуючи самостійність у досягненні наміченого;

3)    Надавати допомогу учням у самостійному плануванні;

4)    Навчати дотримуватись певних алгоритмів роботи;

5)    Навчати співпраці у груповій, колективній роботі.

    Як домогтися того, щоб процес вивчення предмету приносив дитині більше позитивних емоцій, сприяв формуванню в неї інтересу до цього предмету? Для вирішення цієї проблеми проводжу нетрадиційні уроки (казки, подорожі, лабіринти, конкурси), добираю цікаві запитання і приклади, що поступово і непомітно залучає кожного учня до процесу пізнання.

    Важливу роль мають дидактичні ігри. Гра – творчість, гра – праця, У процесі гри в дитини виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивати вміння, прагнути до знань. Навіть пасивні діти включаються в гру з великим бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів по грі. Момент гри на уроці робить процес навчання цікавим, забезпечує бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні нового матеріалу.

     Трохи фантазії, гумору, переоформлення тематичних запитань, пристосування їх до гри – і урок стає "живим”, викликає більшу активність учнів.

     Однією з головних умов покращення навчання та виховання школярів на сучасному рівні є вдосконалення уміння учнів учитися. Від рівня його сформованості значною мірою залежить результат їх навчальної роботи. Невміння вчитися є однією з головних причин відставання учнів у навчанні. У зв’язку з цим важливою є допомога учням у формуванні самостійного мислення, раціональної організації праці та її осмислення.

     Вирішення цієї проблеми бачу у сформованості в учня навичок самоконтролю як одного із загальних прийомів навчальної праці. Поряд з традиційними формами, коли учень зіставляє результати своєї роботи з готовим розв’язанням, виконаним учнем на дошці, проводжу керовані самостійні роботи, які дають змогу учням здійснювати самоконтроль у процесі виконання завдання, своєчасно виправляти свої помилки. У таких роботах завдання можна добирати так, щоб відповідь попереднього завдання включалася до наступного. До  завдань пропонується список відповідей для самоконтролю, але записані вони не послідовно і кожна відповідь кодується. Код обираю цифровий або буквений, і тоді учні в результаті правильного розв’язання отримують певне слово або фразу. Такий підхід дає змогу швидко визначити якість виконання роботи та оцінити її.  Цей спосіб організації самостійних робіт дуже ефективний у 5-6-х класах і активізує роботу учнів.

     Для підвищення пізнавальної активності використовую взаємоперевірку школярами письмових робіт призначаю учнів-консультантів. Такі прийоми дуже подобаються дітям, вони допомагають  також значно інтенсифікувати роботу, виводячи учнів зі стану пасивного сприймання інформації. Роль взаємоперевірки переоцінити важко. Важлива і виховна її функція – сприяння виробленню таких рис особистості, як чесність, правдивість, колективізм, виховання самоконтролю, адже побачити недоліки у роботі товариша легше, ніж у власній.

     Намагаюся дати змогу висловитися кожному учневі : діти розповідають матеріал один одному, і кожен з них буває то слухачем, то оповідачем у системі "учень – учень”. Водночас не допускаю такого становища, коли неможливість відповісти для учня, який досяг просування вперед у своїх знаннях, стає однією з причин виникнення небажання учитися, зниження пізнавального інтересу до предмета, прояву нудьги чи не дисциплінованості на уроці.

     Щоб розвивати творчі здібності учнів, поступово і систематично включати їх у самостійно-пізнавальну діяльність, щоб забезпечити співпрацю між учнями і вчителем, традиційного уроку недостатньо. На допомогу приходять нові форми : творчі предметні тижні, конференції, консультації, інтерактивні уроки, олімпіади.

     Інший теж перспективний шлях підвищення ефективності викладання – подання навчального матеріалу через історію розвитку інтелектуальних і особистісних творців математичної науки. Намагаюсь пов’язати матеріал з біографіями вчених, з відомостями про їхнє мислення, особистісні цінності, почуття творців науки. Готуючись до кожного уроку, обов’язково знаходжу історичні факти та відомості, що доповнюють зміст підручника, розкривають походження понять, термінів, їх зв’язок з іменами вчених. Допомагають мені в цьому чудові творіння  таких авторів: Воліна В.В. "Світ математики”, Баран О.І. "Математичні мініатюри” та фахові журнали і газети. Обізнаність з історичними фактами розширює кругозір учнів, підвищує їхню загальну культуру, дає можливість краще розуміти роль математики в сучасному суспільстві, поглиблює розуміння матеріалу, що вивчається. Заохочую учнів до самостійного пошуку цікавих фактів біографії та творчості математиків, матеріал яких вивчається.

    Сучасні інноваційні методики відкривають широкий простір для творчого пошуку вчителя. Усі попередні покоління вчителів по краплинах збирали та передавали свій досвід : як у найкоротший час донести до учня знання, сформувати навички, заохотити, зацікавити та оцінити їх знання. Нікому на уроці не потрібні діти, які мріють лише про закінчення уроку. Активна робота кожного учня з урахуванням рівня знань, кругозору, сформованості навчальних умінь – головний напрям учительського пошуку. Урок не повинен бути солов’їною піснею вчителя, який дуже добре знає і любить свій предмет. Сучасний урок – це організація пошуку істини, спроб і помилок учнів. Фігура вчителя відходить у тінь, хоча саме він є  головним режисером дій учнів на уроці.

       Учитель іде на урок не демонструвати себе і свої знання та вміння, а допомогти розкритися кожному учневі. Головною його метою має бути не прагнення дати учням якомога більше інформації, а турбота про глибину і якість набутих ними знань, уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх у житті. Учитель повинен уміти створювати ділову, творчу атмосферу, вести діалог, дискусію.

       Принцип варіативності навчання дає можливість не лише педагогічним колективам, а й окремому вчителю обирати таку систему роботи, таку стратегію навчання, яка б  забезпечувала максимальну віддачу, допомагала реалізовувати головну мету навчального процесу на уроці : ЄДНІСТЬ НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ УЧНІВ.